Iсторiя села

Iсторiя села

Село розміщене в родючій долині Дністра, яка була освоєна нашими предками з давніх-давен. Однак перша документальна згадка про село наявна уже з XV століття, з якого уцілів масив писемних документів — 1435 рік.

Давні часи

У власному маєтку в селі часто перебувала за життя Ельжбета Луція Сенявська. 21 вересня 1617 року на село напали татари. Власниця втекла, переховувалась в болотистих хащах біля Дністра. Її піймали 23 вересня, вдарили шаблею, вона знепритомніла; від утоплення в річці її врятували селяни.

У селі був замок поміщика Лутовського, яким у 1648 році оволоділи повсталі селяни, а також маєтком у селі Колодіїв цього ж поміщика.
Надрічкова частина села називалася Перевіз, а південний присілок з фільварком — Кулішівка.

У 1880 році було 485 мешканців у селі та 82 на прилеглій території (70 римо-католиків, решта греко-католики), церква святого Івана Златоуста. До парафії належала і Цвітова. Деканат журавенський, архієпархія львівська.

Найбільшою трагедією стали роки І світової війни. Село зазнало руйнувань, люди змушені були евакуюватись у с. Діброву, яка ставала великим сховищем для люду. У Дністрі, який треба було форсувати, під час боїв, гинуло багато солдатів, потопаючи у водах.

З постанням Західноукраїнської Народної Республіки зажевріла надія на заможне життя. Два молоді хлопці з Луки воювали у лавах Січових Стрільців. Це — Панько Швікун і Петро Наконечний, який загинув у нерівному бою.

За Польщі

У 1919 р. після 10-місячної війни Галичина потрапила під владу  Польщі. Польський уряд  тримав народ у покорі, проходило ополячування людей, але дух українства в народі жив. Люди прагнули до освіти. Підтверджене повітовим плебісцитом 1932 року бажання більшості селян навчати дітей у школі українською мовою . У селі була двокласна школа, в якій працювало двоє вчителів: Володимир Махнін і його дружина Катерина. Навчання проводилося по хатах, бо стара школа розвалилась у час війни, тільки в 1937-38 рр. було збудовано нову — за громадські кошти. Будинок зберігся і до нині.

У селі до війни було 180 господарств. Крім українців, тут проживало 15 поляків і три сім’ї євреїв: Беренцвай, Вайс і Каратар.

Більшість землі села належала поміщикові Преку, будинки якого були розміщені на Слопах, за кілометр від села. Панські поля обробляли люди за безцінь. Часто під час жнив селяни страйкували, вимагаючи більшої плати.

У цї роки Йосиф Вовк, Степан Драпайло, Володимир Мельничук, Петро Яцишин, Василь Бекеш гуртували молодь у читальні. Був організований хор, яким керував диригент Андрій Чолій із села Верхні. Він загинув від рук кадебістів, його прах спочиває в Дем’янових Лазах біля Івано-Франківська. Свій талант Чолій передав Михайлові Білому, якого вбили радянські облавники на ріці Дністер. Передові селяни почали боротьбу з національною темнотою. Коли по селах пронеслися пісні про Січ, у серцях людей скріпилася віра в перемогу правди. Йосиф Вовк організував товариство “Луг”, в яке вступило 65 молодих хлопців та дівчат. Починається культурноосвітня праця. Товариство організовувало фестини. Кожного року відзначалися Січові свята.

Старожили пам’ятають сім’ю священика Турчмановича, його сина Михайла (Михаська). До них приїжджав Степан Бандера. Михасько загинув в Америці від кулі кадебістського агента, який попросився до нього на нічліг. Другий син пропав безвісті, дочка під чужим ім’ям переховувалась у Львові, їмость отруїлася, щоб живою не здатися в руки катам. Священика, вже немічного, доглядала Магдапина Драпайло. Так гинули люди, здобуваючи дорогою ціною волю.
У 1939 році в селі проживало 980 мешканців (875 українців, 10 поляків, 80 латинників і 15 євреїв).

Радянська влада

В 1939 р. СРСР розділив з Німеччиною польську державу, панські будинки були знищені, майно конфісковано. У тому ж році людей насильно зігнано в колгосп, головою якого був Петро Чернега, а головою сільради став Олекса Драпайло (Драгой).

У 1941 р. село опинилося під владою третього колонізатора. Німці насильно забирали молодь на примусові роботи в Німеччину. Таким чином було вивезено 60 людей. Повернулося до рідного краю 25 осіб, пропало безвісті — 10, а решта — переїхали в Америку, Канаду, Австралію, Польщу, Аргентину. Війна принесла багато горя. Один ворог відступав, приходив інший, який не мав у душі нічого святого[6]. Жменька нескорених повстанців перебували в глибокому підпіллі. Під час визвольної боротьби загинули в бою або були смертельно поранені 20 односельців. У селі Колодійові під час облави загинули Михайло Швікун і Петро Маланчук. У Цвітові був поранений облавниками Михайло Бекеш. Кров’ю залита дорога від Цвітови до Войнилова, куди везли тіло загиблого. На ріці Дністер був смертельно поранений Михайло Білий. Григорій Наконечний, щоб не здатися в руки катам, порізав собі вени. Зникли безвісті: Петро Наконечний, Василь Ракута, Василь Драпайло, Василь Приймич, Петро Демчук.

1945-1947 роки були дуже важкими. Голод і епідемія тифу забрали життя молодих людей.

У 1951 р. в селі був  організований колгосп. Головою колгоспу став Петро Драпайло, головою сільради — Степан Заболітний. Голови часто мінялися. За роки радянської влади були вбиті селяни, які не хотіли брати зброю в руки та поповнювати лави Червоної армії, а саме: Василь Драпайло, Василь Наконечний, Микола Гудяк. У тюрмах кадебістів загинули брати Олекса і Микола Левицькі, Федір Білан. По-звірячому була вбита вчителька Михайлина Драпайло, а її сім’ю виселили в Сибір. Також заслана на 10 років тяжкої праці в сибірські ліси Марія Левицька за те, що у клубі пронесла синьо-жовтий прапор.

Соціальна сфера

  • Церква св. Іоана Златоустого збудована 1888 року, пам’ятка архітектури місцевого значення № 773.
  • Народний дім.
  • Школа І-ІІ ст.[8] на 190 учнівських місць.
  • 214 дворів, 496 мешканців.

Неподалік села знаходиться природний заповідник.
Також є свинокомплекс ТзОВ “Даноша”.

Вулиці

У селі є вулиці:

  • Берегова
  • Богдана Хмельницького
  • Дністровська
  • Зелена
  • Липиця
  • Михайла Грушевського
  • Михайла Коцюбинського
  • Молодіжна

Примітки

Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.4, №40
Kaniewska Irena. Sieniawsckа z Gostomskich Elżbieta Łucja (1573–1624) / Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1996.— t. XXXVII/1, zeszyt 152.— S. 89 (пол.)
Жерела до істориї України-Руси, т. ІV, стор. 275 – Львів, НТШ, 1895. – 412 с.
Діяльність кружків українського педагогічного товариства «Рідна школа» на Калущині 30-ті рр. ХХ ст.
Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 32 — Вісбаден, 1983, стор. 32 — Вісбаден, 1983. — 205 с.
Як мирні лелеки стали ворогами…
Церква Св. Івана Злотоустого
Калуська районна державна адміністрація/Відділ освіти
Посол Данії перерізав червону стрічку… у Луці
Довідник геонімів району // Інформаційний портал Калуського району